Авторська збірка Р.Лоцман

Зображення

Три зерна любові- у слові...  Поезія, пісні та наукові статті Руслани Лоцман. 
***
Благослови, Боже, пісню в світ нести,
До скарбів народних прокладать мости.
Благословіть, люди, серце відкривати,
Від душі співати, весну закликати!
Благословіть, мамо й тату, на хороше діло,
Бо уже весняночками небо задзвеніло!
***
Я так люблю тебе, мій світе!
Що хочеться в тобі зростать…
Осінні барви, м’якоть літа –
Приймаю все, як благодать!
 
Для тебе розцвіла, мов сонях
І хочу променем сіяти!
Лечу, мій світе, як на конях,
Щоб встигнуть всі стежки стоптати.
 
Є радість тут  і перешкоди,
Розчарування і політ…
Немає краще нагороди,
Як істинно любити  світ!
***
Поклич мене в густі сади,
Де грає сонце променисто…
Моя душа, немов намисто,
Розсипле перли край води…
Ти буйним квітом зацвітеш,
А я для щастя підспіваю,
Нехай йому не буде меж –
Лише цього тобі бажаю!
***
Не пишеться, не можу слів зібрать…
У голові – гармидер, в серці - туга,
Колишеться кохання  благодать,
Здається, став ти більш мені за друга.
 
Можливо чимось вразив?(Бог те зна)
Та не зберу думки я воєдине,
Не пишеться, не спиться допізна,
Бо в серці якась дивна пісня лине.
 
Такої ще не чула я ніде,
Вона зійшла зорею десь із неба…
І знаю, сяйвом стежку прокладе
Далеко, аж до тебе!.. Аж до тебе…
***
Як добре, коли є любов…
Коли ти дивишся на неї, -
Вона ж іще така маленька,
Та вже підкралась до серденька
І вклала аромат лілеї…
 
Як хороше оце життя,
Коли воно, таке зелене,
Схиляє віттячко до мене
Й колише давні почуття.
 
Прекрасно, коли маєш все –
Та щира усмішка навпроти…
І вже в думках кружляють ноти.
То музику любов несе.
***
Мені сказали, що блищали
                                          На сцені очі
                                                           Стали ясні.
Радість відчули, сяйво вдихнули,
                                         Хоч серед ночі
                                                          Не спали, ні.
Хтось помічає, але не знає,
                                         В чому причина,
                                                          Звідки вогонь?
Тобі зізнаюсь, що напиваюсь,
                                        Смакую вина
                                                          З твоїх долонь…
І в темну нічку дивлюсь на свічку,
                                        Неначе п’яна
                                                         До забуття…
Сяють у мене очі на сцені
                                       Бо ти – світанок
                                                         Мого життя!
***

Яблучко від яблуньки
Далеко не впаде,
Таточку і мамонько,
Хай печаль пройде.
Донечка, мов квітонька
В вашому саду…
Я у ясне літечко
Яблучком впаду.
Зацвіли мої сади,
І наснилося село,
Мов з джерельної води
Знов умилося чоло…
Донька – ваша пташечка
В вашому саду.
Я в долоньки вашії
Яблучком впаду.
***
Не засинаю довго уночі,
До сну згубилися усі ключі.
Замість молитви – тиха писанина.
В мені нове бажання – мати сина…
***
Два ранки склеїлись в один,
А ніч втопилась в океані…
У голові – туман і дим:
Вже півдоби в аероплані.
Відкрила ще один куток-
Землі невигадані чари…
Дорожчий серцю мій квиток
Летить за українські хмари…
Крізь втому днів лечу сюди,
Звідки душа й не відлітала.
Напитись рідної води,
Поїсти борщику і сала!
2012 р., США, Нью-Йорк
***
Якщо нема кохання у душі,
Зникає пісня, музика, вірші…
Стихає радість, усмішка, натхнення,
Нема, здається, більш благословення…
Тому, коли знайдеш для серця рай –
Шануй його, люби, оберігай!
***

«Збереження пісенних скарбів в селі Сигнаївка» - перша наукова робота, виконана ще десятикласницею Р.Лоцман, в 2004р. при Черкаському територіальному відділенні МАН України, секції фольклористики; науковий керівник – В.Б.Нечипоренко, вчитель української мови та літератури Сигнаївського НВК Шполянського району.  Нижче подано деякі фрагменти роботи.
«Любов до пісні зародилася в моїй душі, напевно, не лише з раннього дитинства, а з перших днів внутріутробного мого існування і передалася в спадщину генами від моїх бабусь, дідусів і батьків. Тому і не дивно, що цю частину свого життя я провела, ідучи поруч з дорогою і рідною для мене піснею. Звичайно, вона була не одна, їх було сотні різних. Мабуть, першою для мене стала колискова, яку співала мені матуся, вкладаючи спати. А далі звучали пісні у виконанні мого татуся і старших сестричок, тому наш дім безперестанку був наповнений дитячим сміхом, музикою і піснями. Я не пам'ятаю, коли і як я вперше заспівала і що то була за пісня. Але й досі пам'ятає моє серце ту першу і нев'янучу любов до неї, що проявлялась як на сцені, так і в повсякденному житті. Це як щире зізнання в коханні, яке відчуває, напевно, лише сама пісня.
Любов до народної пісні, певний досвід у збиранні пісенної спадщини свого села, участь у фольклорних фестивалях спонукали мене до написання роботи саме на таку тему. Я не прагну слави чи перемоги, адже в конкурсі головне - участь. Я хочу зробити свій внесок у збереження і примноження пісенних надбань рідного краю. Мені було б приємно, якби люди дізнались про стареньких бабусь, молодих душею. Бачили б ви, як вони молодіють, виводячи ніжним голосом стародавні пісні, передані їм від матусь і бабусь! Я горда буду з того, коли стане відомо всім що в нашому селі в такий нелегкий час живе (в повному розумінні цього слова), тримаючись виключного на ентузіазмі, хоровий колектив, що має звання «народний аматорський» і яким, до речі, керують мої батьки…
Моя рідна Сигнаївка заснована понад 800 років назад. І протягом свого існування вона була, є і буде багатою на народні        таланти, яких сама виростила, які приносять їй славу. Це - село мистецького ентузіазму, адже всі ті досягнення великих сигнаївчан побудовані на наполегливій праці і любові до творчості. Тому і недарма основу герба моєї малої батьківщини складає мистецька ліра, що свідчить про постійне натхнення до творіння чогось прекрасного…»
«Хоровий коллектив Сигнаївського СБК збагачує пісенні скарби рідного краю, черпаючи необхідний матеріал з різних джерел. Деякі пісні він відшукує в книжках, але в зв’язку з відсутністю фінансування для придбання мистецької літератури і періодичної преси, в основному більшу частину репертуару становлять пісні, записані на магнітофонну плівку з радіо чи телебачення. Такими шляхами до репертуару ввійшли такі народні пісні: «У перетику ходила», «До роду гуляти», «Червоненький бурячок», «Ой у мене роботящий муж», «Молодички молодії», «Печенеє порося», «Гарная молодиця» та інші.
Гортаючи архівні матеріали Будинку культури, знайшли записи пісень, що виконувались хоровим колективом в 60 - 70 роках. На жаль, серед них було мало народних, більше про партію і Леніна. Але «Терницю» і «У Ярини за двором», мабуть, любили і в ті часи, тому й не дивно, що знайдені пісні виконуються і нині з задоволенням. Слухаючи стареньку грампластинку, учасникам хору сподобалась незвичайна обробка всім відомої пісні «Ой чорна я, си чорна», після чого зайняла вона почесне місце в їх репертуарі……. Я вже згадувала про те, що перебувала на фестивалі «Боромля-2003» в серпні цього року, я була не лише учасницею, а також займалася ще записуванням кращих пісень на магнітофон. Пригадую один з ансамблів народної пісні «Веселка» з м.Шостки, що здобув на конкурсі найвищу оцінку. Це не дивно, адже які чудові пісні і як гарно виконували вони! Про «Сіяв мужик просо» я дещо згадувала. Інша пісня полонила серця всіх слухачів і нас в тому числі. Коли ми включили магнітофон на репетиції хору в селі, то залунала пісня «Вітре буйний», яка відразу сподобалась всім. Сумнівів не було: ця пісня мала обов’язково ввійти до репертуару….»
«Хочу розповісти про ще одну пісню, що пов'язана з моїм селом. Цікава історія про те, як ця пісня закарбувалася в пам'ять однієї з учасниць нашого колективу ще з раннього дитинства. «Було мені тоді років 5-6, точно не пам'ятаю. Як зараз бачу: батько веде за повідок коня, а ми з мамою і її подругою сидимо на возі. їдучи польовою дорогою, жінки співають. Та так гарно, що аж луна відгукується на іншому кінці села. І я, ще зовсім мала, не розуміючи деяких слів, підспівую їм. І от зараз, коли почую або згадаю цю пісню, то перед очима вимальовується та ж картина: поле, батько, мати, кінь...». Мова йде про «Летить галка через балку», яку Любов Михайлівна з донькою Людмилою досі виспівують…»
«Готуючи цю наукову працю і аналізуючи реальну народність пісень на слова безсмертного Тараса, я натрапила на цікаву книгу «Пісні великого Кобзаря», що змусило мене переглянути програми виступів учасників аматорського мистецтва протягом останніх п'яти років. В результаті я прийшла до висновку, що учасники художньої самодіяльності виконували багато пісень, які в програмах зазначались як народні, але насправді їх поетичною основою були твори Шевченка. Серед таких пісень: «По діброві вітер віє» (в виконанні сімейного ансамблю Підмогильних), «Плавай, плавай, лебедонько» (вокальне тріо), «Зацвіла в долині» (дитячий ансамбль), «У перетику ходила» (хор), «Якби мені черевики» (солістка Берестова Л.), «Зоре моя» (дівочий ансамбль), «Така її доля» (Лоцман В.О.) та багато інших».
«Знайомтеся - це моя добра подруга. Нічого, що в нас із нею суттєва різниця у віці - цілих 70 років (мені - 15, їй - 85), ми з нею сестри по духу, адже маємо в серцях спільне - любов до пісні. Бабусю Любу я ще називаю своєю «пісенною вчителькою», бо саме в неї я вчуся співати таких пісень і так, як вже мало хто співає. Мене не перестає дивувати, як така тендітна, старенька жіночка може виспівувати такі нотні варіації, які не кожному кваліфікованому музиканту під силу? А скільки пісень вона знає? Коли я запитала її про те, як вона їх запам'ятовує, то почула у відповідь: «Дорогу додому, бувало, згадати не можу, блукаю іноді неподалік свого двору цілими годинами, що аж плачу через те, що забула куди йти. А от пісні пам'ятаю. Чому? Не знаю. Мабуть, тому що пам'ятає їх не голова, а серце»… Звучали пісні, переливалися по всій хаті. Спочатку співала про «Дуб кучерявий», а потім «Стоїть дуб зелений», «Канарейка пташка», «Як поїхав той Ванюшка», «Зайшло сонце за віконце», «Було літо та й стала зима», «Ми сіно косили», «Мені не спиться», «Я носила лєнти бантом», «Ой хвиля з моря». Співала Любов Михайлівна пісню за піснею, лиш іноді зупиняючись відпочити. Але відпочивала вона не від пісень, бо коли голосові зв'язки господарки охайної оселі відпочивали, починали працювати мої. Я розповідала їй про те, які нові пісні вивчила, наспівувала. Дуже гордиться моя «пісенна вчителька» тим, що пісня, яку я перейняла в неї, звучала на обласному фольклорному фестивалі сільської молоді «Пісенне джерело Шевченкового краю» восени 2002 року в Черкасах, що навіть на XIII Всеукраїнському сільському фестивалі «Боромля – 2003»було оголошено з чиїх уст записана ця пісня, а голова журі А. Авдієвський відзначив про те, що почув її вперше: «Багато чув, а такої ні!»
Ой упав сніжок та й на бережок, та й узявся водой, водою.
Та й узявся водой, водою…Ой походжено, гей, та й поброджено та й коло броду кіньми.
Та й коло броду кіньми…Ой то не кіньми, гей, та й то не кіньми, то дівчинонька з дітьми.
То й дівчинонька з дітьми... Ой козак грає, гей, та й козак грає, а дівчина ридає...».
«Моя прабабуся Викиданець Капітоліна Василівна ще кілька років тому, в свої 93 роки так ніжно виводила своїм голосом пісні, незнайомі багатьом. Пригадую, як малим дівчиськом дивувалась з того, що вся наша родина слухала пісні у її виконанні. Бабусі вже немає. Як і немає можливості записати з її уст ще багато пісенних перлин. Добре, що лишилась маленька згадка - відеокасета з записом родинного святкування, коли прабабуся виводила:
«Не ходи, Улане, ой не ходи, Улане, понад берегами.
Не суши серденька, та й не суши серденька чорними бровами…
Чорні брови маю, та й чорні брови маю, та й не оженюсь.
Піду до річеньки, та й піду до річеньки, та й утоплюсь.
Не топись, козаче, та й не топись, козаче, гей, бо дівчина плаче.
Нехай вона плаче, та й нехай вона плаче, гей, вона й перестане.
Запрягай, козаче, та й запрягай, козаче коня вороного.
Поїдем вінчаться, та й поїдем вінчаться до попа святого!»
«З діда-прадіда, з уст в уста передавались пісні і любов до них у нашій родині. Від батька до сина, від матері до дочки. Козацького роду був мій прадід по батьковій лінії Лоцман Іларіон Онуфрійович, герой Першої світової війни, нагороджений чотирма Георгіївськими хрестами, теж любив пісні: «Летить орел понад море», «Ой п'є чумак, п'є», «І гуляв чумак на риночку». На жаль, мало пісень передав у спадок мій прадідусь. Проте любов до пісні передав своєму сину - моєму дідусеві Сергію Іларіоновичу. Дідусь не діждався мого народження, я не чула його гри на гармошці і пісень в його виконанні, але спілкувалася з його сестрами - бабусями Олею, Дашою, Машою. Вони уміло виконували улюблені пісні в родинному колі: «Ой служив же я у пана», «Ой жала пшеницю», «Ой сиділа дочка, як перепілочка» та інші. З розповідей я дізналася, що в Черкаському краєзнавчому музеї, як експонат зберігається національний костюм Бабенко Агафії Тимофіївни (сестри діда Сергія) і записи пісень з її уст. Татова мама Лоцман Любов Василівна теж співає. Співають і її брати і сестри, співають діти, серед яких і мій батько.
Моя матуся згадує, що змалку запам'ятала пісню «Всюди буйно квітне черемшина» і «Скакав козак через долини», які любив її батько - мій дідусь - Коломієць Григорій Олексійович, а з своєю матусею Вірою Яківною, мама з дитинства виспівувала «На камені ноги мию»…»
«Я мрію стати співачкою, як Н. Матвієнко чи Р. Кириченко, щоб пропагувати нашу народну пісню, не дати їй загинути, щоб пробудити очерствілі серця. Збереження і примноження пісенної спадщини - буде метою мого життя, мрією, до здійснення якої я буду прагнути. І ця робота лише перший крок до мети».
2004 р.
***
Лоцман Р.О. Методика навчання народного співу майбутніх учителів музики в процесі вокальної підготовки. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 – теорія та методика музичного навчання. – Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. – Київ, 2013.
Дисертацію присвячено проблемі навчання народного співу майбутніх учителів музики в процесі вокальної підготовки.  
У дослідженні розкрито сутність, структуру, педагогічні умови навчання народного співу, науково обґрунтовано й експериментально перевірено методику навчання народного співу майбутніх учителів музики в процесі вокальної підготовки.
Народний спів визначено як особливий вид вокального мистецтва, що заснований на традиції фольклорного виконавства та має такі ознаки: етнічна і національна самобутність, взаємозв’язок з мовним діалектом, специфічна система виконавських засобів та прийомів, локально-регіональна своєрідність  мовно-пісенних діалектів, тембральні особливості народних голосів.  Для досягнення мети та розв’язання поставлених завдань було використано комплекс методів: теоретичні – системно-структурний аналіз (класифікація, систематизація), опрацювання мистецтвознавчої та вокально-методичної літератури з проблеми дослідження; вивчення, порівняння та узагальнення практичного досвіду роботи викладачів народного співу навчальних закладів різних рівнів, що  були використані для аналізу дійсного стану досліджуваної проблеми та теоретичного обґрунтування експериментальної методики; емпіричні – психолого-педагогічного спостереження, бесіди, анкетування, тестування, педагогічного експерименту (констатувальний, формувальний етапи), метод експертних оцінок, методи математичної статистики, кількісної обробки результатів дослідження – для діагностування рівнів сформованості народної манери співу майбутніх учителів музики та експериментальної перевірки розробленої методики навчання народного співу.
Досліджено особливості вокальної підготовки майбутніх вчителів музики в народній манері співу, що полягають у вивченні автентичних зразків українського фольклору, формуванні імітаційних вмінь щодо відтворення специфічних прийомів та засобів народного співу; опануванні знаннями з основ теорії та історії народнопісенного виконавства України; формуванні аналітичного мислення в опрацюванні видових та жанрових особливостей народнопісенного виконавства і музичного фольклору; розвитку ладового чуття та імпровізаційних здібностей вокальної майстерності.
Встановлено критерії, показники та рівні сформованості народної манери співу майбутніх учителів музики. Впроваджено в практику експериментальну методику навчання народного співу майбутніх учителів музики, що орієнтує на позитивне ставлення до опанування народнопісенною культурою України, сприяє формуванню професійних якостей та музичних здібностей особистості майбутніх учителів музики, забезпечує  інтеграцію мистецтвознавчо-педагогічних дисциплін та предметів естетичного циклу, інтенсифікацію процесу навчання за допомогою інтерактивних форм і методів.
Автореферат кандидатської дисертації Р.Лоцман можна знайти за цим посиланням: 
http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=EC&P21DBN=EC&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=Лоцман%20Р$